Головна » 2015 » Лютий » 12 » Виховний захід на тему "Крути"
11:41
Виховний захід на тему "Крути"

Тема заходу:  «Герої Крут – для нащадків взірець»

 

 

 (вечір пам'яті)

 

Мета заходу:формувати  в студентів почуття  патріотизму, любові до свого народу, його історії та героїчного минулого, інтерес до літератури про бій під Крутами; розвивати мотивацію, спрямовану на підготовку до захисту Вітчизни, на прикладі подвигу однолітків;

прищеплювати  любов і повагу до історичних надбань українського народу, інтерес до минулого;  виховувати почуття національної гідності,  гордості за свою Батьківщину та народ, повагу до історії власного народу.

 

Зал прибрано квітами й вишитими  рушниками.
Над сценою  прилаштовано великий плакат, на якому -  слова:

 
І слава їх встає не вмерши,
Ятрить крізь відстані і час.
Було їх триста. Триста перший –
І ти,
І я,
І кожен з нас.
                                   Петро Шкрабюк

 
 На сцену виходять ведучі, учні-читці. 

 

 

Хід заходу

Звучить пісня Павла Дворського  «Балада про Крути».

Хоч виє знов зима поривом лютим,

Та ми дорогу знаєм до мети.

Героїв Крут!.. О, нам їх не забути,

Дзвенить їх клич – невтомно, далі йти!

Вихователь:

         Багатовікова історія українського народу, насамперед літопис життя і смерті народу-великомученика, на долі якого було досить лиха... Майже кожне століття, як свідчать давні джерела, розпочате голодними роками, наслідками епідемій, спустошливими війнами, чужоземними навалами. Людина має пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову, культуру.  Гляньмо ближче на ті події, перенесімося думкою і духом у той час, у ті святі для нас місця і на той шлях, що завів українських юнаків під Крути. Тож своєю пам’яттю та уявою перенесімося в буремний, незабутній 1918-й рік.

Народження Української Народної Республіки як самостійної держави відбулося 20 листопада 1917 року проголошенням ІІІ універсалу на розширеному засіданні малої Ради, яке завершилося співом гімну «Ще не вмерла Україна». Президентом вільної держави став Михайло Грушевський. Безперечно, утворення самостійної Української держави викликало величезний спротив з боку російського більшовицького уряду на чолі з Ульяновим-Леніним. Пустивши в хід провокації, демагогічні обіцянки, більшовики в грудні 1917 року утворили в Харкові так званий Український радянський уряд, що складався з росіян та зросійщених українців. Розпочалася жорстока боротьба за повалення Центральної Ради і ліквідацію незалежної Української держави.

Ведучий 1:

І знов, у котрий це вже раз,

Зійшлися ми в одній родині,

Щоб пом'януть той славний час,

Коли в офіру батьківщині

Себе принесли кращі з нас.

 

Ведучий 2:

Нема любові понад ту,

Що окропила кров'ю Крути,

І ту гарячу кров святу

Повік Вкраїні не забути.

 

На той час фактично української армії, яка б могла протистояти російській більшовицькій армії, не було. Проти більшовиків стали найкращі, віддані Україні полки, які навіть не встигли повністю укомплектуватися: Січові стрільці Євгена Коновальця, Слобіцький Кіш Симона Петлюри. Але їх було замало, щоб протистояти більшовицькій агресії.

Грізні звістки донеслися до Києва. Не було тоді в Києві свідомого юнака, який би не рвався на фронт, захищати свій край. Організаційний комітет молоді оголосив у пресі відозву до студентської юні. Було організовано студентський курінь Січових стрільців. До нього мали вступати українські студенти. Кожного дня приходили добровольці, навіть підлітки.

Формування загону молодих захисників Центральної Ради проходило на суто добровільних засадах. На зборах Другої Української ім.. Кирило-Мефодіївського братва гімназії, що відбулися 15 січня 1918 року, короткий виступ студента університету святого Володимира Миколи Лизогуба, який стояв перед гімназистами у військовій формі, своєю патріотичністю, запалом зачарував гімназистів: «Вступати до студентського куреня закликаю лише тих, хто вірить в Україну, готовий за неї вмерти. По кількох днях вирушимо на фронт. Ось і все».

1-ий читець:

Ще юнаки, ще майже діти,

А навкруги і смерть, і кров.

«На порох стерти, перебити!» -

Іде на Київ Муравйов.

 

2-ий читець:

Славних хлопців-добровольців зібралося триста,

А дорога, наче доля, – коротка, терниста.

Ой ви, Крути, ой ви, Крути, заступіть собою,

Бо проллється кров юнача цілою рікою.

 

3-ий читець:

Ой зазнала Україна лютої пригоди,

Сколотила орда чорна

Дніпровії води.

Сколотила чисті води невідомо нащо,

На калину-Україну

Накинула зашморг.

2-ий читець:       Щоб калині-Україні пісень не співати,

                                            Запалила орда тиха

                                                        Українську хату.

                                                  Щоб Калині-Україні

                                                     Не діждатись квіту,

                                                  Щоб подались в яничари

                                                           Українські діти.

 

 

Запрошений на збори директор гімназії звернувся до вихованців з такими словами: «Ви – наша надія, надія української нації. Ми спромоглися організувати, врешті, й у Києві свої, українські гімназії, ми важко долаємо російськомовну надкультуру і в Києві, і в усій Україні. Ви не повинні йти на смерть заради України. Заради неї треба жити і творити в ній, сіяти далі поміж інших знання і любов до нашої землі». І далі: «Діти мої, побережіть хоча б тих, хто менший за Вас!»

На це гімназисти відповіли: «Сьогодні час стріляти у ворогів України, а не промови говорити. І треба йти всім, як один, на фронт».

 

 

4-ий читець:

Під Крутами сльози, зітхання тяжке...

І як же це сталось, здатний хто на таке?

Стало каменем серце отут біля Круг

І заповідь божа затоптана в бруд.

А заповідь п'ята каже: «Не вбий!»

То хто ж породив тебе кате людський?

Під Крутами вбивство, під Кругами гнів...

І все пам'ятаю через тисячі днів.

І пам'яті свічка горить не згаса

І 300 сердець – наша гордість, краса.

Під Крутами квіти, «Реквієм» спів...

Пам'ятай, Україно, патріотів синів!

Січень 1918 року. На Київ просувалися більшовицькі орди сумнозвісного царського полковника Муравйова. Київські студенти і гімназисти, прагнучи захистити молоду Україну, що лише ставала на ноги, організували курінь Січових стрільців. Це була молодь, яка не мала в душі сумнів і вагань. Багато хто втік із дому, щоб уникнути тяжкого прощання з батьками. Більшість з них ніколи перед тим не тримали рушниці в руках.

Однієї ночі до Києва повернулись із поля бою юнаки. Уже більше місяця боролися вони з наступаючим ворогом біля Бахмача. Ніхто не надавав їм ніякої допомоги. Залишивши жменьку друзів боронити позиції, хлопці дібралися до столиці і заявили, що без допомоги не повернуться. Але війська не було. Була тільки перша сотня студентського куреня. Курінь дістає наказ вирушати на фронт.

Минає час, та в пам’яті жива

Ота над Крутами страшна заграва

Той перший бій – не молодим ганьба

Той бій смертельний – то героям слава!

27 січня курінь Січових стрільців, що складався із студентів Українського народного університету, студентів Університету святого Володимира та учнів старших класів Української Кирило-Мефодівської гімназії, одержав наказ вирушати в похід і вночі 28-го виїхав у напрямі Бахмача. Молодіжний загін пройшов лише семиденну підготовку. І ось тих 250 юнаків під командою сотника Омельченка виїхали з Києва через  Ніжин на фронт під станцію Бахмач, яку обороняли гайдамаки Слобідського Коша. У вагонах у стареньких одностроях їхали студенти із заржавілими крісами. І це в той час, коли військові склади були забиті зброєю. Пізніше їх захопили більшовики. Герої їхали не допустити московської орди на Україну, до рідного Києва. А через два дні вони лежали з головами, побитими багнетами московського ката. Очевидець розповідає: «Багато доводилось бачити військових потягів, але, здається, ні в одному з них не співалося стільки пісень, не можна було почути стільки дотепів і жартів. Думок про небезпеку не було, як не чулось розмов про можливість поразки».

Що там, що вперше з рушницею йти,

Що там, що тому п'ятнадцять, -

Так хороше вам на ворога йти,

Співом гучним захлинаться.

О 4 годині ранку 28 січня потяг зупинився на станції Крути, що за 120 кілометрів від Києва (на Чернігівщині). Далі їхати не було куди, бо наступна станція Ліски, як і Бахмач, були вже в руках більшовиків. Разом з гайдамаками та іншими вояками оборонців нараховувалося щось близько 600 і проти них ішла вдесятеро переважаюча більшовицька лавина, переважно з моряків Балтійського флоту, та Червона гвардія, до якої входили царські гвардійці, міські пролетарі і звільнені більшовиками з тюрем кримінальні злочинці. 28 січня пройшло у безперервній підготовці до бою із знавіснілим ворогом. І ось надходив той вівторок, 29 січня. Дев’ята година ранку. У глибокому снігу, при 15-градусному морозі, у своїх благеньких шкільних шинелях, залягли юнаки в лаву, маючи по півтора десятка набоїв на душу. Назустріч їм, як чорне гайвороння, посунуло більшовицьке військо, силою до 4-х тисяч бійців. Досвідчені бійці Червоної Армії, що пройшли школу війни, з допомогою кількох бронепотягів розпочали бій з юнаками. Тримаючи рушниці в замерзлих руках, ці діти зустріли ворога рясним вогнем! П’ять годин без перестанку студентський курінь стримував «червоні лави», знаходячись під градом куль та вибухів гранат, проте ніхто не думав кидати позиції, відступати.

До льоту розгорнуло крила

Три сотки молодих спартан,

Бо воля блиском їх сліпила,

І не страшна ворожа сила!

І не злякались смерті й ран!

Нема дорожчого від честі,

Страшнішого чужих кайдан.

Настав вже час війни і месті,

Себе Вкраїні в дар принести –

Це воля рідних нас спартан.

        Втрачаючи надію на перемогу, комендант гайдамаків і юнаків дає наказ «Відступати!» але студенти зрозуміли його, як «Наступати!» й пішли в атаку багнетами, бо не мали вже більше набоїв, і до вечора майже всі загинули в рукопашному бою. Тоді поклали свої голови на крутянських полях, за станцією і на самій станції майже 300 стрільців. Історія знає багато жертв, але такої сторінки вона ще не розгортала перед людськими очима. 18 березня в києві на Аскольдовій могилі хоронили останки знайдених 18 загиблих під Крутами юнаків. Хоронив їх весь Київ. Над могилою президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський сказав: «Для вас ця могила лишається навіки полум’ям віри… Діти України… Це ваше могила… вона буде тим дзвоном, що взиває живих… не дасть нам спинитися… не дасть забути».

5-ий читець:

На Аскольдовій могилі
    Поховали їх –
    Тридцять мучнів-українців,
    Славних молодих...

    На Аскольдовій могилі
    Український цвіт! – 
    По кривавій по дорозі
    Нам іти у світ.

    На кого посміла знятись
    Зрадницька рука?
    Квітне сонце, –  грає вітер
    І Дніпро-ріка...

    На кого завзявся воїн?
    Боже, покарай!
    Понад все вони любили
    Свій коханий край.

    Вмерли в Новім Заповіті
    З славою святих.
    На Аскольдовій Могилі
    Поховали їх.

                                                                                     Павло Тичина, 1918 рік

 

Крути. Наша слава і честь. Плач же, бідна Україно, за вірними синами, плач і готуй нових таких же щирих оборонців, таких же незламних міцних борців, бо ще довго і тяжко прийдеться боротися тобі за своє життя. Будьте певні, дорогі і незабутні герої, що ваша смерть згинула марно! Чуєте? Вона живе і житиме довіку.

6-ий читець:

Народе мій, для всіх завжди відкритий,

Не вір, що воля з'явиться сама,

Не дай себе підступно обдурити,

Мовляв, дороги іншої нема.

Як знову йти до старшого нам брата

Просить своє... й на весь світ працювать,

Не дай себе до нитки обідрати,

Зумів же двічі пута розірвать.


7-ий читець:

Не вір невтомним брехунам пихатим.

На жаль, такі синочки в тебе є,

Що все на світі ладні обібрати,

Купити, перезрадити, продати,

Священну волю навіть розіп'яти,

Покривдить рідну матір, осміяти,

щоб тільки крісло втримати своє.

Народе мій, великий, український,

Як буде в тебе воленька свята,

То буде й коровай, і мед по вінця,

Не зразу, та на вічнії літа.

Вихователь:

         Крути    ввійшли в історію України як символ національної честі. Ті, хто загинув у битві під Кругами назавжди залишаться в нашій  пам'яті.  Вони полягли,  щоб ми сьогодні жили у вільній  і незалежній Українській державі.

 

Звучить гімн   «Ще не вмерла Україна».

 

ЛІТЕРАТУРА:

  1. День пам’яті героїв Крут (29 січня 1918 р.) //Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2003. – І квартал. – с. 49-51.
  2. Журба Н. Питається вітер смерті, кому тебе нині вмерти // Україна молода – 2002. – 30 січня.
  3. Савків Л. На Аскольдовій могилі український цвіт… // Свобода. – 2003. – 28 січня.
  4. Ткаченко І. Кривавляться рани Крут // Дзвін. – 2002 - №1. – с120-127.
Категорія: Методичні розробки | Переглядів: 665 | Додав: VTR | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Форма входу

Онлайн заява

 

Пошук

Календар

«  Лютий 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
232425262728

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 72

Шукайте нас тут:

Банери

 

 

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0